Эмир Кустурица в Киеве
The No Smoking Orchestra. 1 декабря НД "Украина"
Самый харизматический, самый жизнелюбивый, самый отвязный музыкальный коллектив - это "The No Smoking Orkestra" & всемирноизвестный кинорежиссер ЭМИР КУСТУРИЦА
По инициативе эксклюзивного спонсора ТМ «ОЛИМП», продюсерская компания «Альянс Шатро» в рамках проекта «Школа Голливуда в Украине» представляет концертный тур Эмира Кустурицы со своей группой TheNoSmokingOrchestra по 3-м городам Украины: Киев – Львов – Одесса с программой «LifeIsAMiracle», который состоится с 1 по 5 декабря 2005 года, включая концерт в Киеве в НД «Украина» 1 декабря 2005 г.
По словам одного из основателей «Школы Голливуда в Украине» Елены Волошиной, «этот эпохальный концерт не состоялся бы, если бы не сенсационное и абсолютно самостоятельное предложение ТМ «ОЛИМП» - открыть «Школу Голливуда в Украине» приездом культового кинорежиссера с мировым именем. «ОЛИМП» не на словах, а на деле всеми силами желает развивать украинскую киноиндустрию и создавать ей солидную репутацию во всем мире».
Группа The No Smoking Orchestra была организована в 1980 году в Сараево и вскоре стала культовым символом свободной Югославии. Эмир Кустурица начинал свою творческую деятельность в этом коллективе в 1986 году в качестве бас-гитариста, и позднее, получив всемирное признание в качестве режиссера, он снова вернулся в «семью» в роли гитариста. Основателем группы The no Smoking Orchestra является "Доктор" Неле Караджлич, который вот уже более четверти века руководит коллективом. По словам Караджлича, музыка группы The No Smoking Orchestra – это феерическое, абсурдное сочетание музыки Запада с музыкой восточной, это взрывоопасная смесь балканских мотивов и джаза, фолка и турецких маршей, цыганской музыки и еврейских свадебных напевов. Как заметил Эмир Кустурица в одном из интервью: «главная цель моих произведений – кинематографических и музыкальных – доставить зрителю как можно больше положительных эмоций, вселить веселье в душу каждого». Спектакли, а выступления Эмира Кустурицы и группы The No Smoking Orchestra – это не просто концерты, а грандиозные театральные представления, в которых самое живое участие принимают все зрители, этой цели, безусловно, достигают. Усидеть на месте не могут даже самые унылые пессимисты. "Танцуют все!" – и как по мановению волшебной палочки зал неистово выплескивает эмоции в диком ритме буйного веселья!
Музыка для этой спевшейся и спившейся компании - образ жизни, а образ жизни - музыка. Музыка оркестра - это мощный драйв и жгучий темперамент. Гипнотическое воздействие музыкантов на слушателей всеохватно. Их музыка - не просто эстетическая категория. Это философия жизни, которая спасает и ведет от боли прошлого к прочности настоящего и горизонтам будущего.
Э.К. & No Smoking Orchestra - балканские этнические мотивы, безбашенно-прыгучие, еврейская и немецкая кабацкая музыка, интересная рок-подложка под все это дело. В банде десять человек, и каждый способен составить собственное шоу. ...Концерт Кустурицы - это именно шоу; больше, чем концерт. В сущности, это такое же действо, как и фильмы Кустурицы, и даже круче, потому что фильмы все-таки смотришь на экране, а здесь присутствуешь в этом шоу вживую, и даже можешь поучаствовать, особенно если ты - симпатичная девушка. Программа «LifeIsAMiracle» - это настоящий фильм Кустурицы, вживую, а вы стоите в массовке, и вас захлестывает это балканское безумие, неуловимо близкое и почти родное (Восточная Европа у нас одна на всех) - это нравится, даже если вы того не хотите.
Для кого-то No Smoking Orchestra - команда, исполняющая музыку в фильмах Эмира Кустурицы и приютившая знаменитого режиссера в своем составе. Для кого-то - группа, играющая цыганский рок, ежели таковой существует в природе. Но то, что ансамбль этот феноменален, разногласий не вызывает ни у кого.
"Life Is A Miracle", "Жизнь - это чудо" - вот какой фразой объединены музыкальные номера, которые мы услышим ВПЕРВЫЕ В УКРАИНЕ! Можно, конечно, привязывать столь жизнерадостное название к одноименной картине Эмира Кустурицы, в прошлом году снискавшей шумный успех на Каннском кинофестивале, - только вот, во-первых, лента эта, по сути, представляет собой сплошной, пронизывающий сюжетную линию концерт, а во-вторых, ну где еще так умеют радоваться жизни, как в сначала скованной тиранией, а потом разодранной войной Югославии! Для эмоционального выживания в таких условиях нужно либо, подобно Laibach, творить собственную музыкальную диктатуру, либо творчески распоясаться - то есть распустить пояса и пуститься в пляс, - подобно No Smoking Orchestra.
Вряд ли уместно толковать наименование коллектива в антиникотиновом духе - особенно если учесть весьма активное потребление вредных для здоровья веществ персонажами фильмов Кустурицы, - однако отсутствие на музыкантах смокингов вполне очевидно. Отсутствие смокингов в самом широком смысле - то бишь, отсутствие формальностей. Смокинги на музыкантах No Smoking Orchestra смотрелись бы столь же забавно, сколь забавно слушается преображение ими песни Queen "I Want To Break Free" в опереточно-кабареточно-табуреточную "Ja Volim Te Jos - Meine Stadt" и наложение аранжировки "El Condor Pasa" на самую известную композицию No Smoking Orchestra, "Bubamara". Ту самую, которая постоянно играет в картине "Черная кошка, белый кот". Ну, ту самую, где в припеве звучит "Эй, ромалэн!". Хотя, конечно, юмор юмором, а выбор чужого материала для горячей сварки со своим при более внимательном рассмотрении оказывается вовсе не случайным, поскольку свидетельствует о неуемном стремлении к свободе. Стремлении, присущем всем цыганам, - пусть даже цыганским ансамблем считать No Smoking Orchestra и нельзя.
Будущий режиссер начал свою творческую карьеру в No Smoking Orchestra в качестве бас-гитариста в 1986 году и гитаристом вернулся в группу в 1994-м, уже будучи звездой иного качества, но ведет за собой команду вот уже четверть века совсем другой человек - ее вокалист Неле Караджлич. Именно Караджлич собрал в 1980 году вокруг себя единомышленников - тех, кто был готов и рад соединить музыку Запада с музыкой восточной. В любой другой стране социалистического лагеря подобного рода поползновения могли бы закончиться плачевно - да только вот Югославия всегда разрывалась между Востоком и западными влияниями; недаром же только там свободно выходили пластинки британских и американских рок-ансамблей. Свобода и плачевность сошлись для No Smoking Orchestra через несколько лет после смерти Иосипа Броз Тито, когда во время выступления на стадионе, при огромном - в силу популярности коллектива - скоплении народа у группы сгорел усилитель "Marshall", и Караджлич прокомментировал сей прискорбный факт словами "Накрылся "Маршалл". Разумеется, количество букв "л" и наличие кавычек на слух не воспринимаются, посему брошенную артистом фразу публика восприняла очень правильно. И не только публика - цензура приложила все усилия к тому, чтобы перекрыть команде кислород. Не на тех, однако, напали!
Да и времена понемногу менялись - впрочем, лучших времен группа могла и не увидеть, поскольку в конце восьмидесятых приказала долго жить. По причинам внутреннего, но никак не внешнего характера. И все же увидела. Точнее, увидели сразу две группы: оставшаяся в Сараево Zabranjeno Pusenje - так выглядит название коллектива на хорватском; название, явно говорящее о курении, а не о смокингах, - и воссозданная Неле Караджличем в Белграде на заре девяностых No Smoking Orchestra. Воссозданная, с новыми музыкантами, в числе которых был барабанщик Стрибор Кустурица, сын Эмира. Хотя вряд ли только родственные связи повинны в том, что Кустурица-старший вновь стал активно перебирать струны и попросил Неле подсобить со звуковым сопровождением "Черной кошки, белого кота", - огромный международный успех этой картины и породил во всем мире интерес к "унца-унца", как именуют свой стиль участники No Smoking Orchestra, тем более что на переломе тысячелетий этническая музыка приобрела неимоверный коммерческий заряд, а уж информационный заряд слова "Югославия" благодаря тамошней войне был не менее значителен.
В творчестве же югославского ансамбля мелодии разных культур уживаются - более того, переплетаются - на диво мирно. По словам Эмира Кустурицы, команда "воплощает в себе необычное явление, открывшее совершенно новый способ самовыражения - посредством сплавления всех известных на Балканах музыкальных жанров, общего наследия, оставленного ордами завоевательских армий".
Руководитель отдела внешних коммуникаций компании «ОЛИМП» Игорь Гарбарук:
«Мы инициировали приезд Эмира Кустурицы с оркестром "The No Smoking Orkestra", потому что он – знаковая фигура в кинематографе. Многогранность, темперамент, талант, глубина и одновременно природная легкость сплелись в этом человеке. Каждое соприкосновение с Кустурицей, с его творчеством, наполняет надеждой. На востоке говорят, что хороший учитель учит, а великий - вдохновляет. Куcтурица как великий учитель жизни и профессионал вдохновляет, делает наш мир чище, добрее, талантливее.»
Генеральный директор продюсерской компании «Альянс Шатро» Елена Волошина:
«Цель Школы Голливуда– помочь украинскому кинематографу развиваться быстрее, тем самым, не только позволив украинской и американской киноиндустриям сотрудничать, но также помочь украинскому кино быстро занять достойное место среди мировой киноэлиты. Мы очень рады что по приглашению «Школы Голливуда» в Украине и по инициативе эксклюзивного спонсора ТМ «Олимп» впервые в нашу страну приедет всемирноизвестный культовый кинорежиссер Эмир Кустурица со своим TheNoSmokingOrchestra. Эта акция — первая, но далеко не последняя в ряде сенсационных событий, связанных с этим проектом со «Школой Голливуда»
Журнал НАТАЛИ
БІБЛІЯ РОСІЙСЬКОЇ МУЗИКИ
Організація гастролей світових брендів у нашій країні — справа, як відомо, досить ризикована, трудомістка, найчастіше невдячна, простіше кажучи, сізіфова праця. Проте знаходяться організатори, які розуміють, що час «одноклітинних» антреприз минає, на естрадній попсі можна вибухнути, як на мінному полі, і репутацію за межами Палацу «Україна» створюють на інших речах. Але, крім прагнення створити ім’я на якісному продукті, щоб усе-таки наблизити рівень України до загальноприйнятих у цьому бізнесі стандартів, у вітчизняного продюсера є ще безліч завдань. Приміром, просвітницьке. Коли продюсерська компанія «Альянс Шатро» привезла до Києва вперше після тривалої перерви балетну трупу Маріїнського театру зі спектаклем-бестселером «Коштовності» Джорджа Баланчина, більшість глядачів просто не повірили. Буквально через півроку була та ж сама незрівнянна і справжня Маріїнка з одноактними балетами Михайла Фокіна, оголосили новий продюсерський бренд «Російські сезони в Києві», і публіка валом повалила, заздалегідь знаючи, що їм пропонують першокласний продукт. Проте тоді зал Національної опери вже не зміг умістити всіх бажаючих. І знову «Альянс Шатро», за незмінної підтримки посольства Російської Федерації в Україні, Надзвичайного і Повноважного Посла Російської Федерації в Україні, спеціального представника президента Російської Федерації з розвитку торгово-економічних відносин з Україною Віктора Черномирдіна, а також ексклюзивного спонсора усіх вищезгаданих гастролей — компанії «АВК», готує для глядача грандіозний у всіх сенсах подарунок. Перші з 1976 року повноцінні гастролі оперної трупи (диригент, хор, солісти і балет!) Державного академічного ВЕЛИКОГО театру Росії в Національній опері України — 19 і 20 квітня — з оперою Модеста Мусоргського «Борис Годунов».
Тим, хто не повірить, можна тільки поспівчувати. Тому що в Київ їде не просто світова марка — ВЕЛИКИЙ ТЕАТР, їде одна із найсильніших оперних труп світу зі спектаклем — вершиною світового музичного мистецтва, до назви якого можна вжити епітети тільки найвищого рівня.
Отже, опера «Борис Годунов» Модеста Мусоргського, що створювалася композитором у 60—70-ті роки XIX століття, була написана на сюжет трагедії О.С. Пушкіна і мала дуже непросту сценічну історію. Будучи великим психологом, Мусоргський використав у сюжеті складний, неоднозначний образ царя і широко показав народ, його менталітет, типовий для слов’янського характеру, як засвідчила історія, за всіх часів. Реформаторство ж музичної мови і форми, порушення усталених у практиці написання опер норм і джерело творчості — народна пісня і мова — викликали до композитора одночасно гнів не лише критиків, а й Влади.
Працював Мусоргський над цією оперою п’ять років — з 1868 по 1872 р., вносячи доповнення і переробки і в наступні роки. У першій редакції «Борис Годунов» був відхилений оперним комітетом Маріїнського театру в лютому 1871 року через ідейний зміст. Але 29 жовтня 1872 року, завдяки підтримці громадськості і видатної співачки Ю. Платонової, театрально-літературний комітет «схвалив» оперу. 5 лютого 1873 року в Маріїнському театрі вперше було виконано три сцени (корчма, сцена в Марини Мнішек і сцена біля фонтана із Самозванцем). Прем’єра виявилася настільки успішною, що навіть ворожі Мусоргському критики визнали його перемогу. А серед прем’єрної публіки лунали репліки: «Це Гоголь у музиці!» Цього ж року опера була забракована вдруге, але знову, на настійну вимогу Платонової, повернута до репертуару, спричинила велику полеміку в пресі, й у результаті з неї довелося вилучити деякі сцени. Проте 1882 року опера все ж таки була вилучена з репертуару Маріїнського театру. З репертуару імператорських театрів «Бориса Годунова» викреслювали Олександр III і Микола II.
У 90-х роках М.Римський-Корсаков здійснив нову редакцію й інструментування «Бориса Годунова» відповідно до виконавської практики російського оперного театру, що полегшило шлях опери на сцену. Від цього моменту починається швидке зростання популярності опери: «Бориса Годунова» ставлять в оперних театрах Пермі та Єкатериненбурга. 1898 року «Московська приватна опера» С. Мамонтова здійснює постановку з молодим Шаляпіним у ролі Бориса та Сергієм Рахманіновим як диригентом і вже 1899 року під час своїх гастролей показує «Бориса Годунова» із Шаляпіним у Петербурзі, Одесі, а в 1900 році — у Києві! Чи не зробила Історія своє горезвісне коло, практично через 100 років привівши «гастролюючого» «Бориса Годунова» знову в Київ?
Але повернімося до історії... 16 грудня 1888 року відбулася прем’єра «Бориса» на сцені Великого театру. Постановниками були диригент І. Альтані, режисер А. Барцал, художник К. Вальц, балетмейстер А. Богданов. Сцени в келії і під Кромами, за петербурзькою традицією, вилучили. Успіх випав грандіозний. Полеміки, що супроводжувала «Бориса» у Петербурзі, взагалі-то не було. Але спектакль показали всього 10 разів. Лише 1901 року, після 10-річної перерви, Великий театр відновив постановку. Ставив спектакль знову запрошений на казенну сцену Федір Шаляпін. Подальший тріумфальний поступ опери Мусоргського російськими і закордонними сценами тісно пов’язаний з ім’ям Шаляпіна. Успіх московських поновлень сприяв здійсненню постановок опери в Петербурзі і провінції: у Тифлісі, Воронежі, Саратові, Харкові. 21 січня 1905 року Великий театр відновлює «Бориса Годунова» під керуванням Сергія Рахманінова.
Перша постановка опери за кордоном відбулася 19 травня 1908 року в Парижі на сцені Гранд-Опера у виконанні російських артистів під час «Російських сезонів» Сергія Дягілєва, що вже стали знаменитими. Одним з ідейних натхненників і активних учасників гастролей був художник Олександр Бенуа, диригував оперою Ф. Блуменфельд, декорації Олексія Головіна, костюми Білібіна, Бориса грав Федір Шаляпін. Перша вистава «Годунова» у Лондоні відбулася 1913 року, також під час «Російських сезонів», з участю Шаляпіна.
Після революції «Бориса Годунова» двічі ставили у Великому театрі. 1927 року музикознавець Павло Ламма, вивчивши рукописи, створив ще одну редакцію опери Мусоргського, поставлену в Маріїнському театрі. У 1940 році під керівництвом Самуїла Самосуда розпочалися репетиції опери в новій оркестровій редакції Дмитра Шостаковича, а партію Бориса готували Рейзен і Пирогов (останній увічнений «Мосфільмом» у фільмі-опері «Борис Годунов»). Проте прем’єра, призначена на квітень 1941 року, була відкладена, працювати над нею почали аж у 1943 році. Втім, після війни Великий повернувся до постановки 1927 року Лосського-Федоровського, у музичній редакції Римського-Корсакова. Саме в цій версії Леонід Баратов випустив знамениту виставу «Борис Годунов» 1948 року. Вперше за всю історію твору Мусоргського в постановку було включено «Сцену під Кромами», що дало змогу цілком по-новому оцінити геніальний твір композитора. Цей спектакль відкрив нових натхненних інтерпретаторів головних ролей опери. Партію Бориса виконували М. Рейзен і
А. Пирогов, М. Максакова співала Марину Мнішек, М. Ханаєв — Шуйського. З цього сузір’я імен особливо варто виділити Івана Козловського, який створив образ Юродивого. За цю роботу співак був удостоєний Державної премії СРСР. 1949 року постановка одержала Сталінську премію.
За ефектністю масових сцен ця вистава перевершила навіть усесвітньо відомі постановки опер Верді «із життя царів»: «Аїду», «Отелло», «Набукко» «Дон Карлоса» та інші. Ставши відтоді не просто найзнаменитішою оперною постановкою Великого, а і його «візитною карткою», «Борис Годунов» скидається на музейну реліквію. Розкішні боярські шуби, костюми, шиті золотом і коштовним камінням (лише костюм Бориса з парчі важить 15 кілограмів!), кремлівські собори майже в натуральну величину. Сад Марини Мнішек із місяцем і справжнім фонтаном створені художником Федором Федоровським з абсолютною історичною точністю.
«Борис Годунов», поставлений 1948 року, відтоді йде у Великому без змін. Саме тому іноземці вважають за краще дивитися цю оперу в Москві і завжди включають її в гастрольний репертуар. Від часу тріумфальної появи на сцені Паризької Гранд-Опера (у рамках «Російських сезонів у Парижі» Сергія Дягілєва) Борис Годунов, виконаний Федором Шаляпіним, став беззастережно сприйматися і світовою, і російською публікою як головний персонаж російської опери і головний її владар. Іноземці не випадково називають «Бориса Годунова» біблією російської музики. Понад 130 років минуло від часу появи «Бориса Годунова» і 226 років — з моменту створення Великого театру, але вони і сьогодні невіддільні одне від одного — ці два найбільші явища в історії світової музичної культури.
Автор: Ольга Стельмашевска ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ
Голливуд зондирует нашу кинопочву
Давным-давно наш кинематограф развивался бурно и стремительно, а о Голливуде говорили гораздо меньше. Вот-вот, еще пара-тройка лет — и место нынешней Фабрики грез вполне могла занять украинская Одесса. Увы, было это в незапамятные, еще Российской империи, времена. После окончания которых, в 1917-м, многие выходцы из Украины, кстати, перебрались именно в Северную Америку, «поднимать» ее кинематограф...
Сегодня киноотрасль уже независимой Украины решает не столь глобальные задачи, как гонка за лидерством в негласном поединке с Европой. Так, по мелочи: как известно, наше синема фактически рождается заново. В спорах о том, как принимать и воспитывать «дитя», многочисленные «акушеры» — чиновники от культуры, прокатчики, наконец, сам чудом сохранившийся в Украине класс непосредственных создателей кино, объединенных в Национальный союз кинематографистов, — давно сорвали глотки. Одни доказывают: «Без кесарева сечения не обойтись!» Иначе говоря, украинский кинопродукт должен быть продюсерским и только негосударственным. Другие, принимая часть аргументов сторонников радикальной хирургии, тем временем кивают в сторону нынешней России. Мол, в РФ киноотрасль возродилась благодаря патернализму государства. Которое поняло, что «главнейшее из искусств» — способ не столько подразвлечь зрителей, сколько отличный пропагандист и агитатор госидеологии. Пока споры продолжаются, пациент — украинское кино — по-прежнему то ли жив, то ли мертв. Впрочем, пустым святому месту, как известно, не остаться. Похоже, что на рождающемся на наших глазах отечественном кинорынке уже появился новый, весьма серьезный игрок. Или, если хотите, снова-таки «акушер», готовый посодействовать разрешению трудных, затянувшихся родов с профессиональным хладнокровием. И главное — используя зарубежное клиническое оборудование.
На 23 ноября запланировано официальное открытие в присутствии Чрезвычайного и Полномочного Посла США в Украине Джона Хербста Школы Голливуда в Украине — социального проекта, по всей видимости, важного для отечественной киноиндустрии. Уже 24-го — первый в истории школы курс приступит к занятиям. Основателями Школы Голливуда в Украине стали: продюсер и режиссер (работает совместно с кинокомпанией 20th Century Fox), глава кинокомпании Shepherd Films Джозеф Войтас, голливудский сценарист украинского происхождения Петр Слесаренко, а также Елена Волошина, генеральный директор продюсерской компании «Альянс Шатро». Новаторское как для наших палестин учебное заведение появилось в первую очередь благодаря эксклюзивному спонсору — компании «Олимп». В том, что открытие школы наделает шуму в Украине, уверены и организаторы (продюсерская компания «Альянс Шатро») и спонсоры (компания «Олимп»). Хотя бы потому, что специально для поддержки Школы Голливуда в Украине к нам прибудет одна из звезд Голливуда...
Первые украинские студенты прослушают эксклюзивный образовательный курс «Режиссура художественного фильма». Читать лекции и вести мастер-классы будет Марк Тревис — один из самых известных преподавателей-практиков киноискусства Голливуда, чьи учебники по кинорежиссуре сегодня являются обязательными во многих киношколах США. (Выпускник Йеля Тревис — режиссер Голливуда и бродвейских мюзиклов, в разные годы поставивший на Бродвее «Бронксскую историю», «Раздевая Нью-Джерси», «Крылья» и т.д. Его спектакли 28 раз награждались Drama-Logue, L.A. Weekly и Drama Critics Circle. Для ТВ Тревис режиссировал The Facts of Life, Family Ties, Capitol. За работу над ситикомом Blind Tom: The Thomas Bethune Story получил престижную премию Emmy Award PBS dramatic special, в 1992-м им создана компания, оказывающая консультационные услуги режиссерам, писателям и продюсерам.) До Украины свой курс по режиссуре Марк читал в аналогичных создаваемой у нас киношколах при Гильдии режиссеров Америки, Американском институте кино, в дополнительной программе при Университете Калифорнии в Лос-Анджелесе, на актерской мастерской Голливуда, проходящей во время Денверского кинофестиваля, и т.д. В будущем свои курсы в Школе Голливуда в Украине прочтут и другие самые известные американские преподаватели по сценарному, актерскому, продюсерскому и операторскому мастерству. Дополнительную информацию о новом учебном заведении можно почерпнуть на официальном сайте (www.hollywood-school.com).
Однако же, увлекшись описанием скорее организационно-технической стороны дела, мы до сих пор не артикулировали главного. Успешные студенты киношколы смогут устроиться на работу в совместные украино-американские кинопроекты и в отечественные кинокомпании. Наиболее перспективные выпускники Школы Голливуда в Украине получают возможность стажироваться на самой Фабрике грез.
Автор: Анна Пароваткина ЗЕРКАЛО НЕДЕЛИ
Як з опери початку XIX століття зробити ультрасучасне видовище
Центральною подією фестивалю «Київська Русь» безумовно стала опера Джоаккіно Россіні «Подорож до Реймса». Ця опера Россіні не така відома, як, наприклад, його хіт «Севільський цирульник». Її було зроблено на замовлення для коронації Карла X Французького. Прем’єра відбулася в 1825 році. Композитор розформував її і деякі уривки використав для іншої опери — «Граф Орі» (1828). Тільки через півтори сотні років — наприкінці 1970-х років — знайшли нотні рукописи «Подорожі» в архівах різних бібліотек. І вирішили її відновити. Повторна прем’єра відбулася на фестивалі в Пезаро у 1984-му. У Росії опера була поставлена силами Маріїнського театру й французького Шатле — у 2005-му.
І от зараз вона «добралася» до київського Театру опери та балету імені М.Лисенка в рамках фестивалю «Київська Русь» (продюсер Володимир Гришко, художній керівник і директор — Валерій Гергієв, за організаційної підтримки компанії «Альянс Шатро»).
ЕКСПОЗИЦІЯ
Публіка хвилями стікалася до парадного під’їзду театру. Частина його території — з боку Володимирської — була огороджена. Стояв масивний фургон із написом «Телебачення». Однак на камеру знімали не учасників міжнародного фестивалю, а всього- на-всього Асію Ахат. Уже зсередини театру народ через скляні двері милувався співаючою скрипачкою, яка під фонограму граціозно позувала на сходинках перед бічним входом.
Місця в залі нам дісталися балконні, на верхотурі. Нічого не видно. Ризикнули спуститися. Як звичайно, атакували VIP-зону — вона займала приблизно чверть партеру, де зазвичай розташована оркестрова яма. Зараз там були глядацькі ряди. Оркестр розташувався у глибині сцени.
У третьому ряді VIP-зони розвалився величезний чоловік із червоним обличчям. Сидів він масштабно, претендуючи на всі п’ять крісел ряду. Ніхто не зважувався влаштуватися поряд. Однак баритися не можна, і ми чемно попросили гіганта посунутися, що він із небажанням і зробив, щось промурмотівши англійською. Подумавши, він пересів від нас ще через місце, окресливши себе в просторі двома сусідніми пустими кріслами.
Спершу виголосив промову ініціатор фестивалю, відомий український тенор Володимир Гришко. Він урочисто зачитав вітальне слово Президента України Віктора Ющенка. Його зміст: Віктор Андрійович за високе мистецтво. Потім на сцену вискочили артисти, які зображали службовців готелю «Золота лілія» (єдиного місця дії, згідно з класичними канонами) і почали «пилососити» сцену. Начебто в такий спосіб вони рятувалися від зайвого пафосу, що зовсім не був притаманний цій французько-російській постановці.
Сцена була обтягнута білою тканиною. Музиканти теж були одягнені в костюми білого кольору. Вони зливалися з тлом, як розвідники в білий накидках зі снігом. Це було нововведенням порівняно з традиційно-консервативним підходом (це перша помічена новаторська особливість, а загалом їх у виставі нараховувалися десятки).
По-реформаторськи одягнений і маестро — диригент симфонічного оркестру Маріїнського театру — Валерій Гергієв. На ньому був смокінг, білий шарфик і котелок. Обличчя прикрашала стильна триденна щетина. Гергієв уособлював собою тип чоловіка імпозантного та сучасного. З’явився він із саквояжем, начебто якийсь постоялець готелю «Золота лілія». Він пройшовся по спеціально побудованому помосту, що вів із залу на сцену. Таким же чином на сцену потрапили і слуги з валізами та їхніми хазяями — аристократичні постояльці різних національностей (француз, росіянин, полька, італійка, іспанець). Усі вони персоніфікували монархії, що оговталися до 1825 року після наполеонівської експансії з її буржуазно-демократичними реформами.
Титуловані гості готувалися до від’їзду до Реймса, де мала відбутися коронація Карла X.
СПРАВА В КАПЕЛЮСІ
Одного зі слуг — дона Пруденціо — винесли в ящику з червоним хрестом. Цей кремезний хлопець у білому халаті видавав себе за лікаря. Він «непокоївся» про стан здоров’я клієнтів, але більше був зацікавлений, щоб вони на довше затрималися...
Треба сказати ще про одне, суто технологічне нововведення — під самою завісою містилося електронне табло, на якому висвічувався переклад тексту опери. Це було дуже зручно. Інколи і російською, й українською мовами через «змазану» дикцію оперних артистів слів не розібрати. А тут, хоч і італійською, усе було зрозуміло.
Економка Маддалена — висока жінка в картатому жакеті, окулярах і з перекошеною ґулькою на голові — закликає слуг поквапитися з обслуговуванням. Маддалена — той комедійний типаж, що його в кіно зазвичай втілює Тетяна Васильєва: трошки безглузда, але не позбавлена чарівності «дотепниця».
З’являється господарка готелю — мадам Кортезе з Тіролю — струнка жінка в червоній сукні. На її голові мініатюрний капелюшок, що чимось нагадує китайський. Вона гармоніювала з задерикуватими, трохи по-східному розкосими очима своєї власниці. Мадам Кортезе жваво роздавала додаткові цінні розпорядження підлеглим (найбільш шлягерна річ опери): про що і як говорити з аристократичними особами, щоб у тих виникло бажання повернутися в її дивовижний готель (кажучи злободенніше — закликала піарити власний заклад).
Перша гостя графиня де Фольвіль — дама в смугастому вбранні — жадає, як усі основні персонажі, потрапити на коронацію Карла Х. Однак вона отримує сумну звістку, що її карета перекинулася й зіпсовані всі речі. Графиня розроджується істерикою (у вигляді, звісна річ, арії) — «вона не має в чому вийти в люди».
По сценічному помосту вона виходить у центр залу, де й скаржиться на долю. Під час її стогонів картато-окуляриста Маддалена звертається до першого ряду з репліками в дусі: «Скільки можна стогнати? Уже 21-ша вистава, а вона все плаче!»
Глядачі, підсміюючись, почали приєднуватися до гри. Маддалена, кинувши черговий іронічний погляд на графиню, здивовано викотила нижню губу (коли та взяла особливо високу ноту) і зненацька схвально зауважила: «Але співає добре! За що й тримаємо».
Трупа Маріїнки на практиці здійснювала (стараннями французького режисера Алена Маратри) принцип театру ім. Христофора Колумба з «12 ти стільців»: залучати глядачів додії. Але робила вона це тонко й іскрометно. Видаючи, з одного боку, справжнє оперне мистецтво, а з іншого — трохи пародіюючи його пафос і застарілі канонічні установки.
Гувернантка Модестина повідомила, що не всі речі нещасної графині загинули, вдалося зберегти одну коробку. З далекого кутка залу почала рухатися по руках глядачів чимала коробка. Слуги супроводжували її шлях кумедними репліками: «Люди, не беріть коробочки! Вона потрібна нам!».
Коробку почали відкривати — й отут на всіх чекав черговий трюк: в одній коробці була друга, у другій — третя. Принцип мотрійки. Зрештою «докопалися» до маленького смугастого капелюшка, якого задоволена графиня одразу начепила собі на голову.
Ця постановка була просто нашпигована трюками, які вельми оживили малодинамічну дію. Наприклад, один із безпосередніх учасників вистави «прикидався» музикантом оркестру, а потім зненацька «розсекретився», відклавши духовий інструмент і взявшись співати. Тобто зайнявся своєю прямою справою.
КІННИЙ ГЕНЕРАЛ І ПОЕТИЧНА ДІВА
Надовго запам’ятається виїзд на сцену російського генерала графа Лібенскофа на білому коні. Він хвацько змусив його погарцювати на театральних підмостках. Гуркіт копит було чутно у найвіддаленіших ярусах. Генерал одразу почав лаятися, кидаючи вуздечку денщику: «До біса! Забирайся!».
Але і це була не найефектніша поява.
Між черговими гістьми готелю — іспанцем доном Альваро та молодою польською вдовою маркізою Малібеєю — почалася кокетлива розмова. Заставши їх за цим нехитрим заняттям, генерал влаштував сцену ревнощів і викликав іспанця на дуель.
Отут і стався найпам’ятніший вихід — коли з «миротворчою місією» з’явилася італійська поетеса Корінна.
Почувши за спиною заінтригований шепіт, я обернувся і побачив у центрі залу ЩОСЬ. Це була повненька жінка (хоча вгадати розміри реальної людини в цій «уніформі» було складно) в білосніжному вбранні, схожому на конічну піраміду. На її голові був фантастичних розмірів шиньйон. І все це (включаючи зачіску) підсвічувалося вшитими зсередини лампочками. Коли публіка в сутінках побачила цей вогненний фантом — остовпіла. З боку піраміди почулися ніжні рулади. Вихід цього персонажа нагадав появу в Космічній Опері Діви («П’ятий елемент» Люка Бессона). Ален Маратра явно обізнаний з останніми досягненнями у сфері видовищності. І слід віддати йому належне, він не копіював чужих знахідок, а по-своєму їх інтерпретував. Усі ці штуки дуже прикрасили дійство, перетворюючи його на яскраве шоу.
Неосяжних розмірів поетеса уособлювала миролюбство, рефреном повторюючи: «Як символ світу сяє хрест». Співала вона виключно під арфу.
Таке явище здатне протверезити не лише російського генерала!
Навіть перерва була оголошена своєрідно: на сцену вискочили кілька молодих людей у чорно-білих костюмах, у кожного з них було по букві, намальованій на кубі. У результаті вишикувалося: «А» «Н» «Т» «Р» «А» «К» «Т».
ФОЙЄ
Під час перерви я поговорив із відомим українським режисером Василем Вовкуном, який зібрався запропонувати Валерію Гергієву зробити спільну постановку.
У фойє театру поважно фланірували знаменитості, серед яких, крім Гришка, були помічені телеведучий Савік Шустер і письменник-фантаст Сергій Дьяченко з сином. Тож фотографам роботи вистачало.
Поки ми зображували бомонд, дві нахабні жінки (ймовірно, мати і дочка) зайняли наші місця в залі, «зайняті» запрошеннями. Вимагати справедливості з балконними квитками було безглуздо, тому ми зайняли місця... у першому ряді. Ближче до артистів можна було стати, лише піднявшись на сцену.
ЛЮБОВНІ АТАКИ ТА ПОРАЗКИ
А там з’явився англійський полковник лорд Сідней у сірому костюмі. Рожева хусточка в кишені його піджака гармоніювала з кольором сорочки та краватки. Причому краватка була ближча до сірого, а хусточка — до фіолетового. Усе дуже стильно. Колірні комбінації вистави були на рівні екібани.
Флейтистка в перуці удавала музу лорда, яка надихала його на освідчення поетесі Корінні. Мудра комбінація! Полковник у фіналі арії все-таки засоромився й заліз під ослін.
Зате зовсім не страждав на сором’язливість інший залицяльник — француз Бельфіоре — коханець графині-модниці де Фонвіль. Він у костюмі гравця в гольф і з ключкою напереваги пішов на взяття поетеси Корінни. (Хоча артист, який виконує роль французького джиґуна, своїм простуватим виразом обличчя не дуже походив на підступного звідника).
Римська поетеса вже позбулася свого супервбрання і лежала на кушетці в пеньюарі. Бельфіоре спробував її безцеремонно цьомнути, осипаючи компліментами. Корінна дає відсіч загарбнику!
Їх застав разом антиквар дон Профондо та «настукав» графині-модниці про нові домагання її коханця. Та зібралася лютувати. Однак тут з’ясувалося, що коней не змогли найти, і вирушати до Реймса немає на чому (треба було відібрати коня в генерала). Однак усі дізнаються, що основні свята перенесені в Париж. Графиня як столична жителька на радощах запрошує всіх до себе в гості.
Додатковий сміх викликали несподівані репліки українською мовою. Наприклад, оглянувши ряд служниць, один із персонажів зауважив: «Які гарні дівчини». Зал був захоплений зненацька маленькою мовною провокацією стосовно італійської і розсміявся.
Усі складають валізи на колесиках з державними прапорцями в ряд, створивши інтернаціональний «потяг». Залишилося лише вирішити проблему особистого характеру: російського генерала та польської вдови. Почалася одна із найяскравіших сценок: примирення генерала з маркізою.
Спершу вона йому вичитувала за ревниву нестриманість, а він метушився, зображуючи провину. Зрештою жіноче серце розтануло — і вони завершили з’ясування стосунків палким поцілунком на підлозі, сховавшись від глядачів за купою валіз.
Отут почали з’являтися постояльці, хитро запитуючи: «А чим це ви тут займаєтеся?» Захоплена поцілунками парочка, не встаючи, почала відмахуватися: мовляв, не пхайте свого носа не у свої справи.
Постояльці влаштовують спільний банкет. Відбулося ліричне возз’єднання, артисти видали щось схоже на гімн, який вихваляє гармонію. Кожен із персонажів потім представляв свою країну і від неї переказував побажання щасливого царювання новому французькому владиці.
Полька бажала йому бути втіленням «честі, віри, батьківщини та трону». Російський генерал у своїй велемовності постійно недоречно приплітав Сибір, наголошуював на важливості «державних здібностей».
Потім був дивовижний загальний танець, закінчений черговим прославлянням монарха (який, до речі, так особливо нічим не прославився в історичному сенсі) як втілення любові, розуму та поваги: «Хай Небо його благословить!» Небо радше благословило автора опери, якщо її звучання не втратило свіжості до наших днів!
ТРІУМФ
Зал улаштував овації. Але не запасся квітами (якщо не брати до уваги кошиків від офіційних осіб). Одна з глядачок, стрімко підскочивши до сцени, нагородила букетиком іспанця дон Альваро в шкіряному плащі. Економка Маддалена, перехопивши заздрісний погляд господарки готелю, іронічно зауважила: «Настю, не ревнуй!».
Користуючись своїм першорядним положенням, я сказав економці: «Вам окреме «браво»! Вона відповіла: «І вам окреме «дякую». Так само я дозволив собі комплімент обділеній букетами власниці готелю, зазначивши, що вона по-своєму набагато ефектніша, аніж поетеса, навіть без спеціальних пристосувань. Вона вдячно усміхнулася. Контакт артистів із публікою став абсолютним!
Потім артисти виходили по черзі, і зал нагороджував їх різною кількістю оплесків, таким чином стихійно визначаючи внесок кожного в загальний успіх.
Спираючись на свої відчуття і на порції овацій (не згадуючи вже про диригента й режисера — їхня робота була бездоганною), я б відзначив Анастасію Бєляєву (господарка готелю мадам Кортезе), Данила Штоду (російський генерал), Олену Соммер (економка Маддалена), Ларису Юдіну (графиня де Фольвіль) і Миколу Каменського (антиквар дон Профондо). Але й інші теж були дуже колоритні та безпосередні.
Постановникам і виконавцям вдалося з опери початку XIX століття зробити блискучу виставу XXI століття. Оригінальну, яскраву, з великою часткою художньої зухвалості, без якої не може вдатися жоден шедевр.
P.S. Президент України Віктор Ющенко своїм указом нагородив директора Державного академічного Маріїнського театру (Санкт-Петербург) Валерія Гергієва орденом князя Ярослава Мудрого V ступеню «за значний особистий внесок у розвиток культурних зв’язків між Україною та Російською Федерацією, високий професіоналізм і багаторічну плідну творчу діяльність», — повідомляє Інтерфакс-Україна з посиланням на прес-службу Президента.
Костянтин РИЛЬОВ, «День»
УКРАИНСКИЕ ЮВЕЛИРЫ ПОДАРИЛИ ДИРИЖЕРУ ВАЛЕРИЮ ГЕРГИЕВУ ЭКСКЛЮЗИВНЫЕ ЗОЛОТЫЕ ЗАПОНКИ С БРИЛЛИАНТАМИ
Хотя гастроли знаменитого оркестра питерской Мариинки закончились несколько дней назад, ценители классической музыки до сих пор под впечатлением от увиденного и услышанного. Но, как всегда, что-то остается за кадром... Знаменитый дирижер Валерий Гергиев, который входит в пятерку самых богатых артистов России (его годовой доход - три с половиной миллиона долларов), прибыл в Киев всего за шесть часов до начала первого концерта в Национальной опере Украины. Чартерным авиарейсом прилетел и полный состав симфонического оркестра Мариинского театра. На шикарном "Бентли" ручной сборки Гергиева отвезли в центр украинской столицы и поселили в роскошном трехкомнатном люксе лучшего отеля.
Три дня в Национальной опере и Национальной филармонии проходил фестиваль "Киевская Русь". Впервые в столице прозвучала опера Россини "Путешествие в Реймс". Специально для нее в зале оперного театра демонтировали несколько рядов кресел, накрыли оркестровую яму и поставили подиум. Премьера завершилась роскошным банкетом в одном из киевских ресторанов. Кстати, во время фестиваля Гергиев праздновал день рождения. Организаторы устроили маэстро и его гостям прогулку по Днепру на небольшом корабле. А потом Валерий Гергиев почти шесть часов дирижировал сложнейшей оперной постановкой Рихарда Вагнера "Парсифаль".
В честь именинника закатили банкет в одном из элитных ресторанов. Желающих поздравить маэстро оказалось более 120 человек, в их числе был и российский посол Виктор Черномырдин. От организаторов фестиваля - компании "Альянс Шатро" - Гергиев получил десятикилограммовую плитку шоколада с его портретом, а от украинских ювелиров - эксклюзивные запонки "Вдохновение" из золота 750-й пробы со вставками из бриллиантов. Чествование именинника затянулось далеко за полночь.
"После того как мы организовали "Киевскую Русь" в рекордно короткие сроки, для нас нет ничего невозможного", - призналась "ФАКТАМ" генеральный директор "Альянс Шатро" Елена Волошина. Говорят, компания собирается привезти в Киев одну из самых дорогих звезд мирового шоу-бизнеса - Мадонну!
Таисия БАХАРЕВА "ФАКТЫ"
